Поради про виховання дбайливих дітей

Багато батьків сьогодні повністю зосереджені на щасті й високій самооцінці своїх дітей і, як показують результати багатьох досліджень, уважають, що ці якості є основою моралі, що «почувати себе добре» неодмінно призводить дітей до «чинити добре». Проте висока самооцінка не вчить дитину піклуватись і брати на себе відповідальність за інших людей – адже вона може бути й у жадібних директорів корпорацій і у «процвітаючих» гангстерів.

Ось кілька порад, які допоможуть вам відійти від виховного підходу «концентрації на самооцінці та щасті дитини» та звернутись до турботи та відповідальності, а також розвивати в дітей ті соціальні та емоційні якості, які є основою моральної поведінки й міцного благополуччя.

1. Важливо уникати егоїзму. Замість того щоб казати своїм дітям: «Найголовніше, що ти щасливий», переконуйте їх у тому, що: «Найголовніше, що ти добрий і готовий нести відповідальність за себе та інших людей».

2. Навчайте дітей цінувати інших людей. Наприклад:

• Не дозволяйте дитині ставитись до продавців у магазинах, офіціантів чи нянь, як до порожнього місця.
• Не дозволяйте дитині поспішно припиняти заняття у спортивній команді або шкільному хорі, перш ніж ви разом ретельно не обдумаєте, як таке рішення може відбитись на колективі.
• Не дозволяйте дитині з легкістю позбуватися друзів, яких вона вважає занадто настирливими, або не відповідати на телефонні дзвінки приятелів, не визнавати досягнень інших дітей.
• Привчайте дитину допомагати вам по господарству, бути ввічливою у ставленні до сусідів.

​3. Навчайте дітей ставитись до вас гідно, з повагою. Ваші стосунки будуть базовою моделлю для інших взаємин. Це не означає, що треба примушувати дитину повністю зосереджувати увагу на своїх батьках. Це означає, що не можна дозволяти дітям ставитись до вас з ігноруванням та неповагою, а слід очікувати від них прояву певного інтересу до подій вашого життя та подяки за вашу щедрість і турботу.

4. Не зациклюйтесь повністю й виключно на розвитку в дитини високої самооцінки та її щасті. Замість цього підтримайте дитину в розвитку її особистісної зрілості. Зрілість – це, разом з тим, і здатність керувати своїми руйнівними емоціями, узгоджувати й координувати свої потреби з потребами інших людей, співпереживати, вміти конструктивно брати й обробляти зворотну реакцію, бути вдумливим і приводити свою поведінку у відповідність з основами моралі.

5. Навчайте дітей не драматизувати події. Хоча дуже важливо допомогти дітям зрозуміти й чітко сформулювати свої почуття, уникайте надмірно часто вказувати на їх переживання або приділяти дуже велику увагу подоланню емоційних станів. Діти здатні драматизувати та вважати свої почуття занадто цінними.

6. Хваліть своїх дітей за конкретні успіхи й тільки іноді кажіть їм про те, які вони «класні». При цьому уникайте постійних похвал. Коли дітей безперервно хвалять, вони можуть відчувати, що їх дії та слова весь час оцінюють; а почувши на свою адресу незаслужену похвалу, відчути, що до них ставляться поблажливо. До того ж занадто велика кількість загальних похвал, таких як «Ти просто приголомшливий!», може привести дітей до висновку, що їх справжня цінність полягає в усьому тому, що вони роблять, унаслідок чого вони можуть перебільшувати значення своїх учинків, переоцінювати вкладені в них зусилля або надмірно звинувачувати себе у випадку невдачі.

7. Не ставте метою життя високі досягнення. Занадто великий тиск у прагненні до досягнень може послабити почуття власного «я» (дитяче самовідчуття), знизити здатність дітей піклуватись про інших і змусити розглядати інших людей як суперників і потенційну загрозу. Нехай досягнення будуть одним з елементів складної структури життя. Відмовтесь від своїх власних переживань про досягнення та статус, суспільне становище, щоб не спрямовувати на дитину неоднозначні посилання, не виглядати в її очах лицеміром і не підривати власний авторитет.

8. Допоможіть дитині розібратись у поняттях про добро і зло, справедливість і кривду у світі. Уважно вислухайте моральні запитання й висловлені дилеми вашої дитини, не поспішайте висловлювати власне судження. Висловивши свої цінності, пов'яжіть їх з переживаннями та тлумаченнями вашої дитини.

9. Не прагніть стати другом своїй дитині. Ви можете бути дуже близькими з дитиною в багатьох відношеннях, але дуже важливо, щоб дитина вважала вас авторитетом, ідеалізувала вас на певних етапах свого розвитку і бачила у вас людину, яку хоче наслідувати. Діти починають цінувати незалежність та особливості інших людей, якщо й ми цінуємо їх власні особливості.

10. Запропонуйте близьким і шанованим вами людям висловлювати свою думку про ваш підхід до виховання. Після народження дитини постарайтеся взяти обіцянку як мінімум із двох інших батьків (з якими ви дружите), що вони обов'язково скажуть вам, якщо вважатимуть, що ви шкодите моральному або емоційному розвитку вашої дитини.